Рекордна плодючість та один шанс на тисячу: як риби забезпечують виживання виду

Природа наділила більшість риб здатністю до масового відтворення, що компенсує надзвичайно високу вразливість їхнього потомства. Кількість ікри, яку відкладає самка цих риб, є ключовим механізмом виживання виду та суттєво варіюється залежно від біологічних особливостей і умов середовища.

Абсолютним лідером за плодючістю серед мешканців українських водойм є калкан: одна самка під час нересту здатна відкласти до 13 млн ікринок. Високий репродуктивний потенціал мають й інші види: кефаль – до 7 млн, глоса – до 2,5 млн, короп – до 1,5 млн, білуга – до 1 млн, севрюга – до 630 тис., білизна – до 500 тис., судак – до 400 тис., осетер руський – до 350 тис., лин, окунь, чехоня й карась – до 300 тис., краснопірка – до 230 тис., щука і головень – до 200 тис., лящ – до 140 тис., рибець і в’язь – до 130 тис., сом і плоскирка – до 110 тис., синець – до 100 тис., плітка – до 80 тис., стерлядь – до 70 тис., підуст – до 30 тис.

Попри такі колосальні цифри, шлях від ікринки до дорослої особини є надзвичайно небезпечним. Через зовнішнє запліднення та вплив факторів довкілля (зміну течії, коливання температури, поїдання хижаками) значна частина ікри гине ще на ранніх стадіях розвитку. Статистика свідчить, що близько 97 % мальків коропа не доживають до трирічного віку, причому 93 % з них гинуть протягом перших 7-10 діб життя. У багатьох видів статевої зрілості досягає лише одна особина з тисячі мальків.

Види, які відкладають меншу кількість ікри, зазвичай компенсують це турботою про потомство. Наприклад, судак облаштовує спеціальні гнізда, які оточує гілками та корінням, а самець колючки триголкової будує складні кулясті укриття з частин водних рослин і самовіддано охороняє кладку від ворогів.

За типом нерестового субстрату представників нашої іхтіофауни умовно поділяють на кілька екологічних груп:

фітофіли – відкладають ікру на водній рослинності (сазан, лящ, плітка, окунь, краснопірка, лин, щука, короп, судак, карась сріблястий);

літофіли – обирають кам’янистий або гравійний ґрунт (білизна, головень, рибець, підуст, йорж, лосось дунайський, осетрові, а також деякі види бичків);

пелагофіли – нерестяться у товщі води (чехоня, оселедець чорноморський, білий амур, товстолоб, піленгас);

псамофіли – відкладають ікру на піщане дно (пічкур, в’юн, сом, бичок-пуголовочок Браунера);

остракофіли – використовують порожнини двостулкових молюсків (гірчак).

Водночас деякі види риб демонструють екологічну пластичність. Наприклад, судак може нереститися як на рослинному субстраті, так і на піску, а рибець та в’язь відкладають ікру і на кам’янистому ґрунті, і на рослинності. З характером кладки ікри пов'язані її морфологічні ознаки: розмір, форма, колір, клейкість та структура оболонок.

Нерест може відбуватися як одноразово (щука, окунь, плітка), так і порційно – з інтервалами від кількох днів до кількох тижнів (лин, плоскирка, карась). При цьому один і той самий вид може змінювати стратегію залежно від кліматичних умов: наприклад, лящ у південних регіонах нереститься порційно, а в північних – одноразово.

Нагадуємо, з метою забезпечення сприятливих умов для природного відтворення водних біоресурсів на переважній більшості рибогосподарських водойм України діє нерестова заборона на вилов риби. Риболовля в цей період дозволяється лише з берега, за межами нерестовищ, гачковими знаряддями вилову з кількістю гачків не більше двох на рибалку або спінінгом з однією штучною приманкою. Перелік нерестовищ (заборонених для вилову зон) або ділянок, відведених для любительського рибальства під час нересту, наведено в додатках до наказів відповідних територіальних управлінь Держрибагентства за посиланням.

Пам’ятайте: кожна збережена під час нересту рибина – це тисячі й мільйони майбутніх мешканців наших водойм.