Легендарний європейський вугор озера Світязь: історія зариблення та таємниці популяції

Своєрідною візитною карткою озера Світязь та загалом Шацького поозер’я Волині є європейський вугор. Вивчення цієї унікальної риби, що своїм зовнішнім виглядом нагадує змію, триває вже понад дві тисячі років.

Лише у 1920 році науковці зібрали докази того, що вугри нерестяться виключно в Саргасовому морі. Звідти їхні нащадки – прозорі личинки (лептоцефали) – разом із теплою течією Гольфстріму мандрують до Європи. Досягаючи дельт європейських річок, мільйони крихітних прозорих рибок завдовжки 6–8 сантиметрів, яких називають «скляними вуграми», потрапляють у прісну воду, де з часом виростають у дорослих особин.

За історичними свідченнями, вперше європейського вугра завезли до озера Світязь на початку 1930-х років. Уже перед Другою світовою війною у водоймі сформувалася чимала популяція цієї риби. Наступні масштабні заходи зі штучного зариблення відбулися в середині 1970-х років у межах державної програми підвищення продуктивності рибогосподарських водойм. Тоді у Світязь вселили понад 5 млн личинок. Повторне зариблення провели у першій половині 1980-х років, коли водойми Волині поповнили ще майже 3 млн майбутніх вугрів.

Доставка рибопосадкового матеріалу була складною логістичною операцією: личинки транспортували з Франції чартерними авіарейсами до Рівного чи Львова. Далі у спеціальній тарі сотні тисяч майбутніх хижаків світязьких глибин перевозили до найбільшого озера Волинської області. Випуск риби відбувався під суворим контролем органів рибоохорони та представників місцевої влади. Попри тривалість і складність транспортування, рівень виживання личинок становив понад 90 %.

Попри багаторічні дослідження, таємничий життєвий цикл та міграційні шляхи шацького вугра досі залишають багато питань для іхтіологів. Проте саме ця загадковість робить його справжнім символом Волинського краю.

Довідково:

Місце, де вугор відкладає ікру, – Саргасове море, єдина у світі «водойма без берегів», розташована на північ від містичного Бермудського трикутника. Відкладання ікри відбувається на глибині до 1000 метрів, після нересту дорослі особини гинуть. Личинки, що з’являються з ікри, підхоплюються теплою течією – Гольфстрімом і за 2–3 роки досягають берегів Європи. Мальки мають напівпрозоре тіло, тому їх називають «скляними вуграми».

Після цього молоді особини заходять у річки. Там за 10–15 років континентального життя риба виростає до 60–80 см. Потім інстинкт розмноження кличе їх назад до місця, де вони народилися, і вугрі починають міграцію завдовжки 6 тис. км до Саргасового моря.

Риби рухаються на великих глибинах, і при цьому змінюється їхній зовнішній вигляд: збільшуються очі, забарвлення стає чорним, демінералізується скелет. Під час подорожі континентом, перш ніж вийти до Атлантики, у вугрів розчиняється кишечник. Їсти вони більше не можуть і покладаються тільки на накопичену енергію.

Через зменшення чисельності з 2021 року вугор європейський занесений до Червоної книги України, тому його вилов на території нашої держави заборонено протягом усього року.