Коментар В.о. Голови Держрибагентства України О.Овчарука до статті І.Поліщук в газеті Урядовий кур’єр за 30 липня 2013 року


Державне агентство рибного господарства України щодо критичних зауважень, які прозвучали у названій публікації, повідомляє наступне.

 

Дані щодо видового складу промислової іхтіофауни, викладені в статті, з огляду на існуючу наукову статистику, є некоректними. У дніпровських водосховищах протягом всього періоду їх існування основу промислу складали 4-5 видів риб, а в уловах фіксувалось біля 25 видів. Подібна картина спостерігається і в останні роки – основу промислу складали плітка, лящ, сріблястий карась, плоскирка, проте промисловою статистикою фіксується 24 види риб.

 

Дані щодо кількісних показників уловів у внутрішніх водоймах також не витримують жодної критики. Так, в останні роки промисловий вилов водних біоресурсів у внутрішніх водоймах (з урахуванням спеціальних товарних рибних господарств на малих водосховищах, великих руслових ставах, лиманах тощо) складав близько 20 тис. тонн.

 

До речі, інформація, що « раніше в Чорному морі ловили 27-28 видів, нині залишилось тільки два …», теж не відповідає дійсності. За офіційними даними в 2012 році українськими рибалками здійснювався промисловий вилов 22 видів риб. Левова частка з них припадає на шпроти, тюльку і хамсу.

 

В менших обсягах виловлюють атерину, камбалу-калкан, ставриду та інші види.

 

Ствердження автора, що внаслідок зарегулювання були "вбиті" річки, є надто категоричним.

 

Дійсно, утворення каскаду водосховищ призвело до суттєвих перебудов водних екосистем, в тому числі і з точки зору умов існування іхтіофауни, проте великі рівнинні водосховища все ж належать до водних об'єктів озерно-річкового типу (а не "лиманно-озерного"). Зокрема, основні перебудови іхтіофауни були пов'язані з випадінням з її складу найбільш чутливих до умов середовища видів, які і до зарегулювання  не були особливо чисельними (за винятком марени). У той же час у складі видів-домінантів у промисловій іхтіофауні суттєвих змін після зарегулювання  не відбулось. До того ж не слід забувати, що в період створення дніпровських водосховищ (1932-1974 рр.) питання щодо акумуляції та перерозподілу поверхневого стоку з щільною інтеграцією водосховищ  в господарську інфраструктуру регіону (водопостачання, в тому числі питне та водовідведення) було дуже актуальним. В цьому аспекті хибним є ствердження автора щодо втрати спроможності водних екосистем до самоочищення – за рахунок великих об'ємів води і розбавлення, процеси самоочищення в умовах водосховища більш ефективні, ніж в  річці, зокрема в період літньої межені.

 

Стосовно даних, наведених в статті з посиланням на співробітника Інституту зоології С.В. Межжеріна, надаємо уточнення. У зв'язку з тим, що Інститут зоології НАН України ім. Шмальгаузена досліджень сировинної бази промислу на внутрішніх водоймах не проводить, для характеристики динаміки запасу водних біоресурсів С.В. Межжерін використовує в основному дані промислової статистики (зокрема, в монографії «Животные ресурсы Украины в свете стратегии устойчивого развития: аналитический справочник»). Таким чином, його висновки про зниження запасів, на які є посилання в статті, могли базуватися виключно на зменшенні показників промислових уловів.

 

Звітний вилов ляща з каскаду дніпровських водосховищ у 1991 р. склав 1,7 тис. т, тоді як у 2010-2012 рр. – 2,1-2,4 тис. т; для щуки ці показники становили 206 т і 50-58 т; для сома – 20 т і 87-101 т; судака – 345 т та 211-235 т, тобто для окремих видів відмічається, навпаки, збільшення уловів. Таким чином, реальні показники промислової статистики спростовують висновок про "знищення риби", тобто наведені в статті дані щодо зниження запасів промислових видів риб, зокрема для внутрішніх водойм, є абсолютно недостовірними.

 

Інформація щодо споживання рибної продукції в Україні викладено в статті, на нашу думку, неточно.

 

За даними Держкомстату України, протягом 2000-2008 рр. споживання риби і рибних продуктів (на рік на душу населення) зросло з 8,4 до 17,5 кг. Упродовж останнього періоду цей показник знизився в 2009 р. до 15,1 кг і далі – до 14,5 та 13,4 у 2010 та 2011 рр. відповідно, що насамперед пов’язано із наслідками фінансово-економічної кризи, яка вплинула на скорочення імпорту в Україну риби і рибної продукції з 581,60 тис. т у 2008 р. до 395,04 тис. т у 2011 р. У 2012 р. імпорт риби і рибної продукції становив 429,81 тис. т за середнього споживання на людину 13,6 кг на рік, що на 23 % менше порівняно з періодом 1990 р. (17,5 кг). Порівняно із середньосвітовим рівнем споживання (близько 17 кг за оцінкою ФАО) показники споживання цих продуктів в Україні в 2012 р. були меншими приблизно на 20 %.

 

Незважаючи на скорочення в останні роки кількості ввезеної в Україну рибної продукції, питома вага імпорту в обсязі внутрішнього рибного ринку становить не менше 65-70 %.

 

Із європейських країн однакові або дещо вищі показники щодо споживання риби і рибної продукції мали Польща, Нідерланди, Естонія та Німеччина (13-15 кг). Істотні переваги за цим показником мали Норвегія, Іспанія, Португалія та Ісландія, переважно за рахунок морської риби і насамперед із власного промислу (40 кг і більше). У Швеції, Данії, Фінляндії, Франції, Італії, Греції та деяких інших країнах цей показник перебував в межах 23-35 кг на рік. Серед країн Європи менше, ніж в Україні, споживалось риби в Румунії, Угорщині, Словаччині, Болгарії, Чехії та Австрії (4-11 кг на одну людину на рік).

 

Наведена в матеріалі інформація за кількістю промислових риб в історичному аспекті в Азовському морі, на жаль, є теж не об'єктивною і має значну емоційну складову.

 

Наприклад, за даними наукових досліджень, з 104 видів і підвидів риб, що зустрічаються в Азовському морі, промислове значення мають приблизно 25 видів. Якщо звернутися до офіційних статистичних даних, то в період з 1927 по 1959 рр., в них міститься інформація з вилову 26 видів риб в Азовському морі. З них: 6 видів представляють групу прохідних, 7 – напівпрохідних і прісноводних та від 6 до 13 видів – морські риби. Причому, якщо всі прохідні, напівпрохідні і прісноводні, завжди були присутні в статистиці (навіть при мінімальних величинах уловів), то група морських в цьому аспекті порівняно мінлива. Є традиційні промислові об'єкти (хамса, тюлька, кефалі, бички та ін.) і ті, які з ряду причин займались промислом нерегулярно, або епізодично (скати, ставрида, сарган, скумбрія). До кінця 50-х років число промислових морських риб скоротилося до 6-7 видів, а в 90-ті – до 4-5.

 

У сучасний період, дійсно більше 95% сумарного улову риб припадає на частку лише чотирьох видів: тюлька, бички, піленгас і хамса. Однак промислом використовуються й інші види риб (до 15 ), досить звернутися до офіційної статистики (тюлька, хамса, оселедець азово-донський, калкан азовський, кефалеві, піленгас, судак звичайний, ставрида, сарган, барабуля, тарань і деякі ін.).

 

Найбільші улови риб в Азовському морі в абсолютному вираженні були в 60-ті роки 19 століття – 400 тис. тонн на рік. Після цього наступив тривалий період, який характеризується неухильним зниженням уловів. До 1952 р. річки Азовського моря існували в природному режимі стоку і антропогенний вплив у цей час був досить незначним. У цей період спостерігалися і великі улови в Азовському морі. Наприклад, за період з 1930 по 1952 рр. (без урахування років війни) середньорічні улови перебували на рівні близько 200 тис. тонн. Максимальний вилов був в 1936 році – 275 тис. тонн, а частка найбільш цінних прохідних, напівпрохідних і прісноводних видів становила 59 %. Порушення природного стоку річок, починаючи із зарегулювання Дону в 1952 р., зумовило в подальшому зниження продуктивності Азовського моря і призвело до зниження запасів риб, а природно і їх уловів, в першу чергу – генеративно-прісноводних видів.

 

Якщо порівняти улови періоду 1980-х років з максимальними уловами 1936 року, то можна помітити, що видобуток прохідних риб скоротився в 5-12 разів, а напівпрохідних видів (судак, лящ, тарань та ін.) – в 15-33 рази.

 

До кінця XX століття улови риб всіх екологічних груп в Азовському морі також зменшилися. Сумарні річні улови в період з 1991 по 2000 рік коливалися в межах 16,6-40,0 тис. тонн, при середньорічній величині рівній 27,3 тисячі тонн, що в 10 разів нижче уловів 1936 року.

 

На сьогодні улови риб в Азовському морі дещо зросли порівняно з 90-ми роками і знаходяться на рівні 45-50 тис. тонн на рік.

 

Щодо іншого критичного зауваження, вважаємо щонайменше некоректним з боку автора публікації проблему неврахованого вилову (браконьєрства) в Азовському морі зводити до використання тралових ловів і виконання науково-дослідних робіт. Це серйозна соціально-економічна проблема, і наведений автором випадок її не ілюструє, а скоріше «маскує».

 

У багаторічній практиці ведення рибогосподарських досліджень в Азовському морі для визначення чисельності риб використовувалися різні методи, але основним був і залишається метод прямого обліку.

 

З подальшим вдосконаленням методів рибогосподарських досліджень, в 1950-ті роки, спочатку для оцінки запасів бичків, а потім й інших промислових видів риб, як облікового знаряддя лову, стали використовувати донний трал.

 

Донний трал в умовах Азовського моря – це не класичний варіант типового донного трала, коли нижній підбір, оснащений бобинцями, перекочується по дну. За конструкцією він ближче до пелагічного тралу, що дозволяє тралу йти над дном – «в один дотик». В іншому випадку трал «вріжеться» в дно. І саме слово «донний» вводить недостатньо інформованих людей в оману.

 

Азовське море сьогодні – єдине внутрішнє водоймище Російської Федерації та України і його живі ресурси розглядаються як спільне надбання цих держав. Тому регулювання рибальства в Азовському басейні здійснюється як на основі самостійних нормативно-правових актів Російської Федерації і України, так і на міждержавному рівні в результаті діяльності Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі. Зокрема регулюється і сумарна кількість тралень для науково-дослідних ловів, які виконуються обома сторонами.

 

А наведений автором випадок про те, що під час наукового лову одне з суден виловило 2,5 тонн бичка, в той час як для наукових цілей необхідно було всього «25 верхніх плавників бичка» (?), просто дивує. Навіщо науковому співробітникові 25 верхніх (спинних) плавників бичка? Таких наукових програм досліджень  просто не існує!

 

Стосовно інформації щодо строків зберігання замороженої риби зазначимо, що в національних та галузевих стандартах на рибу заморожену вітчизняного виробництва встановлено строки зберігання риб – від 4 місяців до 10 місяців залежно від виду риби та температури зберігання (див. ДСТУ 4378:2005 «Риба океанічного промислу заморожена», ДСТУ 4868:2007 «Риба заморожена», ДСТУ 4379:2005 «Філе рибне заморожене», СОУ 10.2-37-37472282-933:2012 «Оселедці заморожені» тощо). Під час маркування цієї риби має бути зазначено дату виробництва та район промислу.

 

Порядок імпорту риби замороженої в Україну визначається чинним законодавством (Закони України «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про ветеринарну медицину») та нормативно-правовими актами. Відповідно до Ветеринарних вимог щодо імпорту об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду до ввезення в Україну допускається риба заморожена, яка відповідає чинним в Україні вимогам якості (органолептичні показники) і безпеки (мікробіологічні, паразитологічні, хіміко-токсикологічні і радіологічні показники).

 

Вимоги до строків зберігання у «Ветеринарних вимогах…» не встановлено. Стандарти комісії Кодекс Аліментаріус, які рекомендовано використовувати країнам СОТ, також не містять вимоги до граничних строків зберігання риби замороженої (CODEX STAN 190-1995 Загальний Кодекс стандарт на філе рибне швидкозаморожене, CODEX STAN 92-1981 Кодекс стандарт на креветки швидкозаморожені тощо).

 

У той же час відповідно до Регламенту (ЄС) 854/2004 та Регламенту (ЄС) 2074/2005 в сировині певних видів риб нормується вміст загального азоту летких основ (Sebastes spp., Helicolenus dastulopterus, Sebastichibus capensis, Salmo salar, риби родини Pleuronectidus, Merlucciidae, Gadidae). Цей показник є критерієм свіжості рибної сировини, за цим показником визначають придатність сировини до споживання в їжу.

 

Введення цього об’єктивного показника для замороженої сировини є актуальним у зв’язку з імпортом в Україну замороженої риби зі строком зберігання понад 1 рік. При цьому треба провести наукові дослідження щодо встановлення нормативу за вмістом загального азоту летких основ для інших видів риб, не зазначених у Регламенті ЄС.

 

Іншою пропозицію для вирішення питання щодо імпортованої сировини є розроблення Технічного регламенту на рибу, гармонізованого з вимогами європейських регламентів (Регламенти № 852/2004, № 853/2004, № 854/2004 тощо).


Читайте також:

  Коментар Держрибагентства України до статті «Крапки над «і»: де і коли можна вудити рибу»

  Щодо проблемних повідомлень та критичних зауважень на адресу Уряду та органів виконавчої влади

  Коментар на повідомлення Асоціації рибалок України щодо неефективного використання водних угідь

  Коментар В.о. Голови Держрибагентства України Олега Овчарука щодо сюжетів на телеканалах ТРК «Україна» та «Інтер» про незаконний вилов риби та хабарництва в Дніпропетровськрибоохороні

  Держрибагентство України розглянуло матеріал, висвітлений у випуску програми «Подробности»

  Перший заступник Голови Державного агентства рибного господарства України Овчарук О.Ю. зустрівся з журналістами

ДЕРЖАВНЕ АГЕНТСТВО РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

Адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 45-а

тел.:+38 (044) 486-62-43, тел/факс:+38 (044) 272-20-32

E-mail: darg@darg.gov.ua

Весь контент доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International license, якщо не зазначено інше

ДАРГ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ

        f y t t